Схема соціальної ізоляції базується на переконанні що людина “зайва”, “не така як інші”, не пасує, не є частиною групи. Це може викликати відчуття відчуження, самотності, сорому та провини за свою інакшість. Людина з таким переконанням часто може уникати соціальних контактів і створення стосунку, чим тільки підкріплює те що говорить їй схема.
Приклад: 1. Я думаю що зайва та не належу, не впишусь у групу -> 2. Я не взаємодію з неї активно, не знайомлюсь, уникаю зустрічей або вираження своїх думок -> 3. Як наслідок моїх дій, я дійсно стаю ізольованою, що тільки підкріплює моє переконання. (Це, як кажуть у КПТ, є самозбутнім пророцтвом).
Будь-яка схема формується з реального негативного досвіду (неприйняття в важливу соціальну групу), який узагальнюється на інші ситуації та людей, створюючи замкнене коло та обмежуючи людину від нового, позитивного досвіду.
Приклад: Те що мене не прийняла одна група не дорівнює тому що з іншою буде так само. Однак, в мене вже є упередження що це більш ймовірно, ніж якби я не мала попереднього негативного досвіду.
І, знаєте, ця схема протягом мого життя давала про себе знати. Чомусь мені “щастило” потрапляти під бойкоти або налаштування проти мене по різним причинам: в дитсадку та школі бо комусь сподобалася і це бісило інших однокласниць. В універі та на навчальних курсах бо мала думку яка не співпадає з викладацькою (про це згадувала раніше). Основне з цього досвіду – я реально довгий час думала що зі мною щось не так. “Треба виправляти свою схему, бути частиною спільноти, ділитись і відкриватись новому досвіду”. Але знаєте що відчувається як найбільша свобода? Обирати не просто належати до якоїсь спільноти, а належати до тої, яка дійсно тобі комфортна і приємна.
Навіть моя попередня психологиня казала що можна вибачитись перед викладачем (коли тебе вигнали), пояснити ситуацію і загладити все щоб продовжити навчання. І я реально пішла вибачатись, відчуваючи що я абсолютно не згодна. І от я ходила з такими переконаннями що “це всьо моя схєма”, “іншим учасникам то нормально все” і “треба підлаштовуватись”, при тому завжди відчуваючи внутрішню несправедливість і обурення.
Останні 2 роки стали вирішальними: додався новий неприємний досвід у професійних спільнотах. Але мій погляд на це змінився:
Не до кожної спільноти взагалі хочеться належати, я рада що я “інакша” і не забиваю на важливі для мене речі, навіть якщо це означає піти проти чергового авторитетного спеціаліста та спільноти яка не може визнати своєї помилки. І тепер я не думаю, що зі мною щось не так. Раніше мені було не окей що я не можу десь промовчати, що мене турбує те що не турбує інших. Зараз я приймаю свою роль Бунтаря-Underground (або називайте як хочете). І якщо бути в спільноті = це зраджувати своїм цінностям, то нахіба така спільнота?
На противагу, зараз є навчальні та інтервізійні групи де мені добре, де ширяться різні ідеї, де є супервізори та психологи, які не стоять осторонь. І тепер я знаю, вони є, я не одна, хтось то на моїй стороні точно буде, іноді тре просто їх дочекатись.