Якщо в когось залишилась ідея що психолог це завжди спокійна людина, яка не злиться і не біситься, цей текст може переконати вас у зворотньому.
По-перше, злість то є нормальна реакція на біль та порушення кордонів, в злості є енергія для того щоб ми змогли змінити ситуацію і відстояти свої межі. Поганих емоцій не буває, а психолог це в першу чергу людина, яка має знати сама та вчити інших як справлятись з усім спектром почуттів безпечним шляхом.
По-друге, у даній професії часто спеціаліст отримує інформацію про яку мало хто знає, або взагалі нікому не розказували до того: про бажання померти, про сексуальне/ фізичне/психологічне насилля, про знущання, про сильні страхи та тривоги, про велику кількість болю, про втрату надії. І коли я таке чую (а це частіше, ніж я сама могла уявити на початку професії) в мене не тільки багато співчуття, але й багато злості на тих хто змусив страждати іншу людину, а іноді й взагалі зруйнував їй життя..
По-третє, як в будь-якій іншій професії, у сфері психічного здоров’я також працюють люди, які не допомогають, а роблять тільки гірше, і, на мою думку, їх дуже багато. І це дужееее бісить. “Колеги”, хто порушує конфіденційність клієнтів (по незнанюю чи спеціально – неважливо), хто зваблює, блін, своїх клієнтів, хто творить ще багато всякої дурні, і я продовжую дивуватись і злитись.
Але знаєте, іноді на злості далеко не підеш – я можу розголосити про несправедливість, едукувати людей що ок і не ок в терапії, але в мене немає ілюзії що світ через то зміниться. І тому в такі часи маю себе (як і клієнтів) повертати до цінностей і питань – для чого ти все то робиш? що для тебе важливо? на що ти дійсно можеш повливати? І зосереджуватись на цьому. Це те що рятує від безнадії і тотального відчуття несправедливості.
В світі є багато темряви, але є і світло, і давайте те світло берегти в собі і поширювати далі, тоді воно має сенс!