Наслідки насилля, про які мовчать 

Знаєте який найстрашніший наслідок пережитого насилля? Те що людина вірить що вона заслуговувала того, що з нею сталося. Навіть коли людина пережила страшні події, може знаходитись в безпеці, але всередині продовжує мордувати себе почуттям провини і ідеєю що це норма.

Особливо це стосується насилля від близької людини, адже саме там нам найважче буде прийняти, що таке сталось. Мозок не може впоратись з навантаженням і включає захисний механізм у вигляді думок “це норма, це і є любов, сам(а) спровокувал(а)”, бо іноді єдиний вихід який бачить мозок – адаптація до ситуації і пошук причини у своїй поведінці. У дітей, наприклад, це єдиний вихід, адже вони не мають ні фізичної сили, ні фінансової, ні правової, ні психологічної незалежності: “Не можна сказати що батько неправильно вчиняє, бо він розсердиться і ще більше покарає”.
Ба більше, коли всі навколо показують що це норма – “не винось сор”, “у всіх так”, “треба просто слухатись”, “б’є значить любить”.

От виростає така людина, а захисні механізми залишаються ті самі. Тобто варіантів стає більше (бо вже доросла особистість, автономна, і гроші свої може мати, і жити окремо), а поведінка та сама – адаптуватись до насилля. І до нормальних стосунків з повагою бігають як від вогня, адже любов – це коли насилують, психологічно/фізично тощо.

Найважчий етап роботи – переконати в тому що жертва не винна в тому що сталось. З цим у нас в суспільстві велика біда, що ще більше стигматизує тих кого спіткало лихо.
Але зусилля що докладаються спільно терапевтом і клієнтом, що пережив таке насилля, дають свої плоди і людина нарешті може вирватись з того замкненого кола до гармонійних спокійний стосунків, де її будуть поважать і любити по-справжньому.