5 базових емоційних потреб

За теорією схема-терапії виділяють 5 базових емоційних потреб, які виникають з раннього дитинства та залишаються з нами протягом всього життя. Незадоволення (часткове або повне) цих потреб негативно впливає на розвиток особистості та подальшу якість її життя. Тому, важливо знати які це потреби, і звертати увагу на їх задоволення в будь-якому віці, адже таким чином ми стаємо більш щасливими та задоволеними.

1. Найперша потреба, яка виникає у нас з моменту народження – потреба у безпеці та безпечній привʼязаності. Люди народжуються абсолютно несамостійними (така вже розплата з природою за наш розвинений інтелект). Ми не народжуємось з можливістю одразу ходити та бігати, як от інші представники тваринного світу. Ми не можемо вижити самостійно. Отже, в нас закладена потреба у стабільному контакті з іншими, хто змалечку буде відповідати за нашу безпеку, нагодує, втішить, захистить та не дасть нас образити.

На жаль, якщо ця потреба не була задоволена, це може залишити глибокі рани.Можуть виникнути проблеми з довірою до інших, до світу загалом. Дитина (а потім і дорослий) може жити з думками про те що люди нашкодять, покинуть.
Важливо: ідея не в тому щоб створити для дитини світ в якому нічого страшного не може статись, а в тому щоб вона зростала з впевненістю, що навіть якщо щось трапиться – дорослі з цим розберуться, її не залишать саму, про неї потурбуються.

2. З часом як дитина починає дорослішати, вчиться сидіти/ходити, в неї все більше розвивається друга потреба – у автономії. Це потреба в впевненості що вона може щось зробити самостійно (відповідно віку). Ті хто спостерігав за маленькими дітьми міг помітити їх спротив і крики “Я сам!” коли дорослі намагаються в чомусь допомогти. Це одна зі спроб задовільнити потребу в автономії. Чим більше задоволена потреба у безпеці, тим легше дитина може перейти до спроб робити щось самостійно, адже відчуває впевненність у дорослому, який, якщо що – підстрахує.
Отже, можна робити помилки і пробувати. Ця потреба може бути незадоволена двома полярними способами: гіперопікою та переданням відповідальності не по віку/ролі.

Гіперопіка: стан в якому дорослі через різні причини (наприклад, підвищену тривогу) обмежують дитину в самостійній діяльності і таким чином дитина не повністю проходить певні етапи дорослішання. Це може стосуватись обслуговування власних фізіологічних потреб (наприклад, гігієнічних процедур, харчування, одягання), побутових обовʼязків (прибирання, готування, допомога старшим тощо, в залежності від віку).

Передання відповідальності не по віку/ролі: в даному прикладі дитині дають завдання для яких вони ще не доросли, або які поза їх роллю дитини у родині. Наприклад, відповідати за молодших членів сімʼї, за батьків, вирішувати їх дорослі проблеми, давати поради, бути другом для мами/тата, вислуховувати їх проблеми та приймати рішення за дорослих.

3. Третя потреба: у валідизації та прийнятті. Наших почуттів, ідей, бажань та мрій. Наших думок та погляду на світ. Це послання “Ти – окей”, “Ти маєш право відчуватись так”, “Ми тебе приймаємо і любимо без умов”. Таким чином дитина знає що їй є місце у цьому світі, з усіма її проявами. Що вона може виражати свої емоції, почуватись по-різному, мати різні ідеї, власну думку і з цим будуть рахуватись.
Звісно, вона не буде задоволена якщо дорослі транслюють що дитина не має відчувати те що відчуває, або думати так як думає. “Не плач, чого тут плакати”, “Тут нічого страшного немає, перестань нюняти”, “На маму не можна злитись”, “Це дурна ідея, як тобі в голову таке прийшло!”.
З часом людина почне сумніватись у тому що сприймає цей світ вірно, що може ускладнити відстоювання своїх меж (“А може це я так сприймаю, а не мої кордони дійсно порушують?”), втілення бажань у реальність (“Мама б сказала що я знову дурню придумала”) та контакту з іншими (“Я неважливий, нецікавий іншим”).

4. Однак, прийняття емоцій та думок дитини не дорівнює вседозволеності, і про це в наступній потребі -> в адекватних лімітах.