На днях одна чудова лікарка піднімала у сторіс питання про скарги на лікарів та стан медицини загалом і відповідальність пацієнтів за їх власне здоров’я.
Основна ідея яку я винесла і з якою погоджувалась і до: у деяких людей поняття справедливості переходить у токсичне: “мені всі повинні”. Наприклад, людина говорить що платить податки (якщо взагалі платить) і очікує на те що у сфері медицини все має бути на вищому рівні і при тому безкоштовним, включно з ліками і всіма розхідними матеріалами.
Якщо ми говоримо про досвід інших країн, то в більшості розвинутих є обов’язкова страховка і великі податки (наприклад, не 5%, а 40%), а черга до лікаря на прийом зазвичай на декілька місяців вперед (і це у більшості, а не тільки відомих).
І мені здається, що іноді у нашої ментальності ставлення до лікарів та психологів дуже схоже: з однієї сторони може бути боготворіння аля “тільки ви допоможете, помираю”, з іншої – “чого так довго/дорого” та “це взагалі благодійна професія, ви маєте робити те і те”. (Зараз мова іде про ставлення до звичайних спеціалістів, які навчаються, слідують доказовій базі і тд, шарлатанів не розбираємо).
І от давайте подивимось глибше на наступні речі:
Що в психології, що в медицині у нас є широкий вибір спеціалістів:
- є кризова допомога при невідкладних станах (в психологічному консультуванні це гарячі лінії, при фізичній загрозі життю або здоров’ю де потрібна невідкладна допомога – 103)
- а є коротко та довготривала допомога при хронічних станах які можуть впливати на якість життя, але не є такими гострими і не загрожують життю тут і зараз (але можуть мати такий ризик в майбутньому; якщо говорити про медицину – то це, наприклад, захворювання що при недбалому ставлення або відсутності лікування мають ризик перерости в рак і тд, якщо про сферу саме психічного здоров’я – то депресивний епізод або РХП, так само мають ризики суїцидальності).
І от зараз я хочу поговорити про хронічні стани, як у другому пункті (тобто не коли щось різко сталось, а коли проблеми людини накопичувались місяцями, а часто і роками, що ж там)
Тут у нас є вибір:
– або пошук безкоштовної допомоги, або за соціальної ціною/знижкою, наприклад, через фонди, благодійні організації, (яких під час повномасштабної війни стало ще більше),
– або йти до спеціаліста в приватній практиці, де вартість послуг також дужее різна, тож можна обрати собі за можливостями та бажанням.
І ще момент який треба вказати: щоб щось працювало не вистачить змаху чарівної палички спеціаліста, потрібна команда робота: пацієнта та лікаря, клієнта та психолога. Іноді процес терапії тривалий, іноді болючий, іноді достатньо дорогий, але варіанти завжди є!
Мораль такова:
– Якщо вам не підходить лікар/психолог чи будь-який інший спеціаліст – шукайте іншого, у нас ринок великий, доступність до допомоги набагато вище ніж в інших країнах Європи (ті хто мав досвід отримання послуг закордоном часто це підтверджують).
– Будь ласка, не знецінюйте ні свою, ні чужу працю, давайте грунтувати стосунки на взаємоповазі
– Вклад від кожного і щось хороше точно вийде