Окрім тренінгів, курсів та супервізій є ще одне не цілком очікуване джерело постійного навчання психолога – це власне самі сесії з клієнтами. Одразу налогошую – це не про неетичне навчання за рахунок клієнта (де хтось бере кейс щоб “потренуватись” не говорячи про то, або намагання розв’язати свої проблеми за рахунок клієнта – ні, то є табу). Це про навчання РАЗОМ з клієнтами, а не за рахунок них.
Скільки б семінарів не прослухали, в кожної людини є та унікальна комбінація характеристик, реакцій, думок та почуттів. І скільки б не досліджували людину, завжди є простір для подальших відкриттів. Тому я обережно відношусь до колег, які кажуть що знають як розв’язати будь-яку ситуацію, працювати з будь-якою людиною і нічого нового вони вже не дізнаються.
Ні-ні, це й приводить до стагнації і відсутності прогресу в навичках – бо якщо ти вже супер-пупер спец 100 левела, що тобі тут ще навчатись?
Як приклад на противагу: Ірвін Ялом, психотерапевт та психіатр (що займається цим десятиліттями) в одній зі своїх книг писав про помилки які допускав (і продовжує допускати в терапії) і це не робить його поганим спеціалістом, він просто з меншості тих хто може про це говорити. От і вся різниця.
Ну і за власними спостереженнями – купу реально неетичних дій (тобто порушень, помилок що не мали бути в терапії) робили люди які навіть не замислювались ні до, ні постфактум про свою поведінку. Впевненість то є добре, але завжди до певної міри. І я вважаю що це стосується й багатьох інших професій.